Евакуація та депортація з Маріуполя
Залізниця
У перші дні евакуації з Маріуполя були організовані додаткові потяги, які не завжди були повністю заповнені, попри розпродані квитки. Щоб розв'язати цю проблему, «Укрзалізниця» дозволила людям безоплатно сідати на будь-який потяг1.
1 Аналізуючи репортаж телеканалу «ТВ-7», можна припустити, що люди були погано проінформовані щодо можливості безкоштовного проїзду. Чоловік на відео звернувся до провідниці лише після того, як йому в цьому допомогла журналістка телеканалу. Інший провідник повідомив, що ніхто не звертався до нього щодо безоплатного проїзду. Наслідком поганої комунікації є фрагмент в кінці відео, де присутня сім'я, яка залишилась на вокзалі вже після відбуття всіх потягів.
24 лютого з міста було відправлено 4 потяги2:
- о першій половині дня вирушив потяг «Маріуполь-Львів» (кількість вагонів невідома);
- о 13:14 евакуаційний рейс №69/70 «Маріуполь-Запоріжжя» (6 вагонів, 420 місць, відправлення відбулось із запізненням);
- о 16:18 евакуаційний рейс «Маріуполь-Кривий Ріг» (10 вагонів, 800 місць).
2 За словами начальниці вокзалу Олени Французової. Репортаж Маріупольського телебачення.
залізниця
Їхній будинуок був обстріляний 2 березня.
На відео зафільмовані останні дні роботи металургійного комбінату «Азовсталь».
Приблизно о 16:30 вирушив нічний експрес №10/9 «Маріуполь-Київ»3. Наталія зняла відео того, як вона разом з дітьми евакуювалась цим маршрутом.
3 За даними 2019 року, цей потяг складався з 10 вагонів, який розрахований на 400 пасажирів. Навряд чи були додані додаткові вагони.
Як повідомила «Укрзалізниця», цього дня потягами евакуювалось 1,724 людини.
Сім'я Наталії проживала у будинку по вул. Київська, 61. Якби не донька, вони так би й залишились у Маріуполі, але бажання не травмувати дитину постійними вибухами, прийняла рішення про негайну евакуацію.
25 лютого з вокзалу відправлялись потяги за наступним розкладом:
- о 1:20 до Львова (10 вагонів);
- о 13:15 до Львова потяг №70. Усі квитки були розпродані;
- о 15:00 евакуаційний потяг до Львова (10 вагонів, 540 місць). На ньому виїхало понад 400 осіб;
- ввечірі — до Києва №9/10 та №84 (ймовірно 17 вагонів, 774 місць) о 17:15 та 17:50 відповідно4;
- у цей день також курсували 5 приміських електропоїздів до Волновахи.
4 Квитки до Києва можна було без проблем придбати навіть 24 лютого. Приміром, один квиток до Києва на 17:15 коштував 740 гривень. Великий попит був на рейси до Львова, через що місць не лишалось, однак люди все одно могли сідати на них. Репортаж Маріупольського телебачення.
Вікторія Верещак, яка того дня перебувала на вокзалі, розповідає, що через вечірні обстріли Волновахи останні два потяги до Києва не змогли вирушити. В цю мить там знаходився поїзд до Львова, який потрапив під обстріл, але все ж встиг залишити місто. Він був останнім, якому вдалося успішно виїхати з Маріуполя.
За чисельними свідченнями, часто потяги були змушені зупинятись посеред поля на декілька годин, після чого продовжували хід.
Зранку 26 лютого залізничне сполучення біля Волновахи було пошкоджено, місто більше не виходило на зв'язок. Чотири потяги, які прямували до Маріуполя, зупинились у Пологах (два з Києва), один з Одеси та Львова). Пасажири покидали потяг і діставались до Маріуполя усіма наявними способами. З цього моменту, евакуація залізницею стала неможливою.
У цей момент, частина залізничного персоналу почала евакуйовуватись чотирма автобусами, які підбирали усіх охочих. На одному з них була Вікторія та її чоловік. Вони успішно дістались до Запоріжжя.
Попри те, що графіки маршрутів продовжували планувались до 3 березня, вони завжди скасовувались. Незважаючи на це, люди продовжували приходили до вокзалу у надії виїхати з Маріуполя. Як згадує начальниця станції Олена Французова, персонал був присутній до 1 березня, далі знаходитись там було вже неможливо.
Автомобільний транспорт
Після повної втрати залізничного сполучення, єдиним способом залишити місто стали приватні автомобілі. З огляду на стрімке просування російських військ, у мешканців залишалося менш як тиждень для ухвалення рішення про евакуацію.
Через відсутність належного моніторингу та неконтрольований характер евакуації, встановити точну кількість людей, які покинули місто неможливо. Траплялися окремі випадки, коли мешканці навпаки поверталися до Маріуполя.
Щоб створити бодай приблизне уявлення про масштаби, ми можемо орієнтуватися на офіційні дані, але і вони кажуть лише про орієнтовну кількість.
Як повідомив мер Маріуполя Вадим Бойченко, за лютий до 140 тисяч людей змогли успішно виїхати з міста, з них 71,235 до Запоріжжя (27.03.2022).
З 1 по 13 березня, було майже неможливо покинути місто. Маріуполь був повністю оточений, бомбардування посилилось, а мобільний та інтернет-зв'язок майже повністю зникли. В умовах повної ізоляції, люди не знали, куди їхати, а тому не ризикували зайвий раз.
З 14 березня, після захоплення росіянами перших вулиць міста, мешканцям відкрився доступ до Запорізького шосе та траса до Бердянська. Інформація про це почала активно ширитись містом через що невдовзі з'явились перші великі затори.
Перші 160 авто покинули місто, доїхали до Бердянська, а вже звідти через Токмак вирушили до Запоріжжя. На ранок, близько 300 маріупольців успішно дісталась до міста. 15 березня вже понад 2,000 машин відправились цим шляхом.
Якщо розрахувати приблизну кількість машин на цьому фото (без врахування тих, що можуть бути попереду) і звести середню кількість пасажирів, то від кільцевої розв'язки до місця фотографа може бути:
1570 метрів
5 метрів на авто
=
314 машини
×
2 пас.
=
628 людей
За даними Human Rights Watch, у середньому люди проходили 15-20 російських блокпостів, що значно ускладнювало просування. Особливо прискіпливо розглядали дорослих чоловіків. Точна кількість людей, які зникли після прибуття до таких блокпостів також невідома. Сам процес обшуків був вкрай хаотичним, за свідченнями людей, десь могли швидко пропустити, а десь доводилось навіть ночувати.
Усього за період з 14 по 31 березня, Запорізька міська рада зареєструвала 59,067 осіб, які виїхали з Маріуполя та прилеглих міст і сіл на приватних автомобілях.
Загалом, за березень, місто покинуло до підконтрольних Україною територій від 75 тисяч5 до 150 тисяч6 людей.
5 Повідомила віцепрем'єр-міністерка Ірина Верещук (31.03.2022).
6 Згідно з розрахунками влади (27.03.2022). 71,235 осіб залишились у Запоріжжі, решта в інших населених пунктах.
Гуманітарна катастрофа
Депортація населення через село Безіменне, 10 березня.
З 3 по 10 березня були спроби погодити маршрут, але через бойові дії у Пологах, рішення скасували.
Зрештою російські війська дозволили приблизно 10 вантажівкам із гуманітарною допомогою дістатися до Бердянська, але вони дозволили українським волонтерам розвантажити там лише три з них, а решту наказали повернути до Запоріжжя.
11 березня колона з 11 вантажівок із ліками, продуктами та питною водою разом з 20 автобусами виїхали із Запоріжжя, але повернули назад, трохи не доїхавши до Василівки через бойові дії поблизу.
12 березня ця ж колона близько 21:00 прибула до Бердянська. Сили «ДНР» забрали з вантажівок частину їжі. Наступного ранку колона намагалася вирушити до Маріуполя, але російські війська заборонили.
Зважаючи на високий ажіотаж після відкриття перших «зелених коридорів» у бік Запоріжжя, окупаційні війська майже одразу після захоплення будинків почали примусову евакуацію до підконтрольних росією міст. Через відсутність належного зв'язку та пропаганду російських військ про нібито «постійні знущання мирних жителів українською стороною», велика кількість людей погодилась на евакуацію через «відсутність інших альтернатив». Однак були й випадки, коли людям не давали права відмовитись від такої поїздки.
За різними оцінками, кількість депортованих у березні варіюється від 30 тисяч7 до 45 тисяч8 людей.
7 Повідомила віцепрем'єр-міністерка Ірина Верещук (31.03.2022).
8 Згідно з розрахунками влади (27.03.2022).
Росія використовувала це передусім як спосіб переконати людей «перейти на свій бік»: отримати відповідне громадянство, житло та гроші.
9 березня із села Виноградне, росіяни почали евакуацію до Таганрогу, де їх поселили у Школі олімпійського резерву №13. Репортаж місцевого телеканалу «ДОН 24» показує, як біженцям пропонували отримувати фінансову допомогу, пенсію та влаштовувати дітей у дитсадочки та школу.
Таганрог став «депортаційним центром»: сюди звозили людей з Маріуполя та інших населених пунктів, а потім «розселяли» різними регіонами росії.
Примусова евакуація
Одним із жителів, які були евакуйовані до росії був Артем Тихонов, який до війни вів блог з поїздками на велосипеді вулицями Маріуполя. Вів зняв відео свого життя під час активних бойових дій.
Як згадує Артем, 13 березня до будинку увірвались невелика група солдат «ДНР» і використовували будинок як спостережний пункт. 16 березня Артем прийняв рішення про евакуацію, оскільки якраз в той день будинок майже повністю згорів9. Їх спочатку відвезли до Безіменного, де їм запропонували виїхати до Донецька або Старобешева. Вже 19 березня о 3 годині ночі вони перетнули кордон, де їх на автобусах відвезли до залізничного вокзалу в Таганрозі.
9 Насправді, це сталось значно раніше. Можна припустити, що Артем довгий час не виходив на вулицю, аби детально оглянути стан будівлі.
